Як говорити з дітьми про війну

Без тривоги. Укриття підготували для всіх львівських шкіл на випадок надзвичайної ситуації. Вчителі додатково проходять інструктаж, щоб знати як діяти. Пояснюють правила і учням, але не всі можуть впоратися з тривогою. Як говорити з дітьми про війну та чи готове місто, дізнавалася Оксана Тучак.

Маленький Сашко – першокласник. Хлопчик – чутливий. Коли його школу вперше замінували, він ще декілька днів був тривожний. Про війну в класі ще не говорили, але атмосфера в закладі складна. Каже мама хлопчика Марта: «Наскільки я бачу по настроях сина, то в школі ці теми про війну, останні новини не обговорювали з дітьми. Можливо, що ще не встигли обговорити, адже тільки в понеділок вийшли на повноцінне навчання після дистанційного. Разом з тим бачу, що самі вчителі досить налякані, сидять на такому «алярмі» і в кожен момент готові підірватись для евакуації».

А от третьокласниця Даринка вже пройшла інструктаж. Її школу теж мінували декілька разів: «Нам в школі пояснювали – виходимо або на вулицю, або в бункер. Але найголовніше – зберігати спокій і треба йти за вчителькою, а не ховатися під партою».

Більшість львівських шкіл мають підвали, туди поведуть дітей на випадок атаки. Знак для евакуації – три дзвінки, це учням розказують періодично під час спеціальних занять. Каже головна освітянка Львова Леся Васюта: «В разі повітряної небезпеки обов’язково усіх учасників освітнього процесу дітей в першу чергу ми ведемо в укриття. І в тому укритті діти перебувають стільки часу, наскільки це буде потрібно. Тобто в таких моментах ми не телефонуємо батькам забирати дітей. Коли вже всі діти є в укритті, можна зв’язуватись, контактувати з батьками і писати, де та дитина зараз. Хоча батьки й так знають, де дитина має перебувати в той момент».

Батькам варто обговорити ситуацію потенційної загрози з дітьми. Увімкніть їм звук сирени і поясність як потрібно діяти в таких умовах. Так ви заспокоїте малюка. Але прямо про війну краще не казати. Радить психологиня Галина Мазур: «У такі кризові моменти допомагає багато тілесного контакту: обійми, спільний сон, тримання за руку. Важливо, щоб у дитини був хтось, хто зможе контейнеру вати її тривоги. Говорити дитині: «Я бачу, що тобі важко, мені також буває важко, буває страшно. Ти можеш плакати, ти можеш сумувати. Я буду з тобою, я поруч»».

Запитайте у класного керівника, яке укриття закріплене за вашою школою. І допоможіть дитині запам’ятати номери екстрених служб про всяк випадок.