Два роки великої війни…

Світло повинне перемогти темряву. Небайдужі у сотні міст світу нагадають про два роки повномасштабної війни в Україні. Учасники  акцій із увімкненими ліхтариками своїми тілами створять живу мапу  нашої країни. Згадуватимуть тих, хто бореться за нашу волю та незалежність і тих, хто вже віддав найцінніше, що мав –  власне життя – за синьо-жовтий стяг у мирному небі.

2 роки, 24 місяці, 730 днів боротьби із ворогом…

24 лютого 2022 пам’ятає кожен українець. В цей день о 5 ранку почалась  повномасштабна війна. Росія ввела війська на територію нашої  держави. Президент Володимир Зеленський виступив із зверненням на телебаченні й повідомив, що почалася війна.

З  того дня, кожен українець проживає свою власну боротьбу. Хтось  виїхав за кордон, хтось пішов боронити батьківщину, хтось став до лав  волонтерів. У кожного свій фронт.

Сім’ю журналістки Анни Джунківської теж не оминула війна. Чоловік Олександр став на захист України у далекому здавалось би 2014. Коли рашисти зробили перші спроби відібрати наші території.

Повернувшись з АТО, подружжя мріяло про щасливе і мирне життя. Але ворог вкотре перекреслив усі плани.

Продовжує Анна: «24 лютого я пам’ятаю дуже добре. У січні ми дізналися, що будемо батьками… ми були щасливі. Це була наша перша дитинка. Та вранці ми прокинулися від того, що вже були обстріли. Я бачила, що він збирає свою амуніцію. І він сказав річ, яка просто закарбувалася у мене в пам’яті: «Якщо вони візьмуть Київ – вже нічого більше не матиме значення».

Далі були Чернігівщина, Луганщина, Донеччина… Два роки поспіль Аня щодня  чекає бодай кілька  слів в смс. Тримається і живе, бо є заради кого.

Короткі відео – це єдиний можливий зв’язок із сином Олександром, якого так чекав Олександр-батько. На буденні безтурботні теревені – немає  часу. Живий, здоровий. Це головне. Як і у тисячі  інших українських сімей, де теж чекають Своїх; де діти ростуть із татом у телефоні…

Ця сім’я, як і  тисячі  інших  українських  родин, ніколи не пробачить рашистам, які  зруйнували найцінніші  миті  щастя і життя.

Розповідає наша героїня: «Мені дуже сумно, що чоловік пропустив фактично все… у нас немає сімейних фото, нічого. Малюк знає тата фактично по фотографіях. Якщо спитати, де тато, то показує на наше фото, а ще вказує пальчиком у телефон. Та я вірю, що все зміниться і ми теж зможемо зробити сімейну фотосесію».

Ми дякуємо кожному Захиснику, який боронить нас і нашу Землю. І пам’ятаємо кожного з Вас, хто віддав за Україну найцінніше – власне  життя.