Рекордна кількість добровольців стали на захист України із початку повномасштабного вторгнення

Вони не чекали наказу чи повістки. Вони змінили зручні кросівки на  берці, натягли важкий бронежилет та взяли до рук зброю. Вони думали про багато що – дружин, дітей, батьків і друзів, але найбільше про  Україну. Вони – добровольці.

Ми живемо тут, допоки вони стоять – там. За нас, за країну, за життя без  ворога-окупанта. Їхні історії сьогодні у ТЕМІ ТИЖНЯ.

100 тисяч добровольців вступили до лав Сил Тероборони ЗСУ із перших  днів повномасштабного вторгнення росії. Одним із них був львів’янин Юрко Вовкогон. Багато років поспіль він працював медійником у  мистецькому обєднанні  «Дзиґа». 26 лютого 2022 року сам прийшов у військкомат і попросився до 80-ї Десантно-штурмової бригади. Поїхав  на  фронт, а вдома на нього чекали дружина Оля та двоє дітей.

«Війна – це наші 40 років по пустелі. Адже допоки суспільство не оновиться – нічого не зміниться в кращу сторону. А війна – це можливо той каталізатор, який спонукає людей трохи більше подумати і нарешті почати щось робити», вважає доброволець Юрко.

За свою землю та життя без окупанта веде боротьбу і Олександр. Йому  тільки 22 , а він вже встиг побувати у гарячих точках нинішньої  війни – у  Рубіжному, Сєвєроденцьку, Лисичанську та Бахмуті. Тепер він командує  артилерійською батареєю у складі бригади швидкого реагування «Рубіж».

«Інколи буває досить тяжко, але наша мотивація знищувати ворога ніколи не закінчиться і ми будемо знищувати ворога до того часу, поки він не повернеться, звідки прийшов. Щоб наші менші брати, сестри, діти наші не застали того, що застали ми і їм не довелося воювати після нас», – каже Олександр.

Рашисти забрали у наших бійців найцінніше – спокій і щастя. Там на фронті, на межі життя та смерті, розуміють, що потрібно жити тут і зараз.  Тому доброволець Юрій Герун зробив пропозицію своїй коханій онлайн, в прямому ефірі телеканалу.

Сьогодні кожен, хто захищає нашу землю від ворога – українець. 20  тисяч добровольців приїхали до нас із 50-ти країн світу і стали до лав інтернаціонального легіону, щоб знищити зло під назвою росія. Доброволець із позивним Пріст із Південної  Африки, проте  в  майбутньому хоче  жити тільки в  Україні.

Такі миті дають відчуття, що боротьба не безкінечна. Що сотні тих добровольців, які віддали своє життя за Україну – зробили це не дарма. Дмитро «Да Вінчі» Коцюбайло долучився до сил опору ще у 2014-му, коли йому було 18 років. Він перший доброволець, який прижиттєво отримав звання Героя. На жаль, його життя обірвалось минулоріч під  Бахмутом.

І кожен з нас у ці нелегкі часи сам малює своє життя. Де і як саме хоче жити далі.

Ми ж дякуємо кожному серцю, яке назавжди б’ється за Україну…